Квіти зла

Зарубіжна література

Шарль Бодлер "Квіти зла"

       Після вивчення у 10 класі збірки Шарля Бодлера "Квіти зла" учням було запропоновано намалювати власну обкладинку до збірки. 

Робота Пономаренко Діани (10-А)

Робота Циби Ірини (10-А)

Малюнок Співак Анни (10-В)

Ілюстрація Куслія Юрія (10-А) 

Малюнок Бойко А. (10-В)

Ілюстрація Новохацького Олександра (10-В)

Роздуми над збіркою 
„Квіти зла” 

Шарля Бодлера 

(твір учениці 10-А класу Пригорницької Катерини, 
2003-2004 н. р.)

       Шарль Бодлер шукав у житті справжню красу. У вульгарному людському існуванні він так хотів її побачити, хоча і сам не знав, якою вона повинна бути. У збірці „Квіти зла” є і цей пошук, і боротьба добра зі злом, і роздуми про Бога та Сатану та багато іншого. Але чи знайшов Бодлер те, що хотів? Читаючи, я зрозуміла недоліки краси, її суть, але не зрозуміла головного — що ж таке краса? Мабуть, Бодлер так її і не знайшов. Читаючи цю збірку, розумієш, що земне щастя ефемерне, миттєве; воно повинно бути не таким. І далеко не завжди добро перемагає зло, як у казці. Зла на Землі дуже багато, воно всюди розсіяло свої квіти, які пустили корені і не дають променям добра пробитись крізь туман зла. Буває, що добро перемагає, але чим може бути промінчик в одвічній гущавині хмар — надією, миттю, як блискавка, яка живе лише секунду. Він зігріває частинку втомленої землі і знову зникає серед зла.

       Люди самі не розуміють, що їхні почуття дуже часто є „квітами зла”. Це заздрість, ненависть, інші відчуття та гріхи. Я тільки не знаю, чому зло люди змальовують чорним, а його „квіти” — темними. Мені здається, що зло, навпаки, яскраве. Адже людей манить блиск, яскравість, зовнішня краса. А це і є „квіти зла”. Наприклад, чому ми вважаємо, що смерть — чорна? Я думаю, що вона біла. Адже взимку, коли природа нібито помирає, все вкривається білим снігом. Такою я бачу й смерть. Ось вірш про цю „сестру” зла, який я написала після ознайомлення з творчістю Ш. Бодлера.

А смерть всегда приходит в белом...

И все равно — и в дождь, и в снег;

Внезапно, тихо и во сне;

Неважно — войны, слезы, кровь;

Потери близких, сердца боль;

Печет ли солнце, дует ветер;

Один ли ты на белом свете,

Грустишь иль занят важным делом —

Она к тебе приходит в белом.

Ей все равно: зачем и как,

Кому ты друг, кому ты враг,

Кому нужны твои друзья?!

Зачем вообще и ты, и я?!

Зима и лето — все равно —

И день иль ночь стучит в окно,

И белым саваном, как мелом,

Укроет все... н вечно в белом...

Она идет всегда одна;

Как вечность, жизнь ее длинна.

Как странно получилось так —

Она уносит в полумрак

За миг десятки тысяч жизней.

Боимся все мы встречи с ней,

Она зовется страшным словом,

Но всем она приходит новой,

И длится — длится, словно вечность...

У смерти жизнь есть — бесконечность.

Да, бесконечность цвета мела

Приходит к людям... Снова в белом...

Для вас цвет снега — красота,

Невинность, честность, чистота,

Как платье белое невесты...

Все ото вздор! Веселья вместо

Всегда приходит тишина,

За тишиной — идет она.

Какое, спросите, мне дело?

Да нету... Просто смерть-то в белом...

Не верят люди в смерть, не ждут,

Не ищут смерти — а найдут.

Ведь ей не ждать зимы и лета,

Ей всё равно — что то, что ото,

Ни до чего ей нету дела...
Она придет... Увидишь, в белом!

***********************************************************************