Творча робота Воронюк Анни, учениці 9-Б класу, після вивчення трагедії "Фауст" Й. В. Гете
Ой,
чую дзвін уже страшний!
Чи
ж то сповісник він моєї смерті?
Чи
ж це - остання моя мить?
Чи
суджено мені вже вмерти
Засудженою
за гріхи,
За
«вбивство» синочка малого.
Полягти
у темній труні,
Закривши
очі свої, й до Бога...
Останній
вдих - вдихнути синє, чисте небо,
Останній
погляд - очі мого сина.
Ой,
чи збереже хто його, як треба?
Чи
рідню свою згадає?
Як
серце біллю віддає:
О,
любий Боже, чи все добре
З
моїми милими людьми? Бережи
І
милого мого, що прийде
До
мене. Обіцяєш лиш? Скажи,
Чи
він турбується за мене?
Чи
скотиться сльоза з його очей,
Чи
серце йокне, як помре
Його
Гретхен? Ой леле!
Бідна,
бідна ти!
Мале
дитятко породила,
Кохала,
леліяла, любила.
Тепер
залишиш це життя,
Підеш
до матері, отця!
Залишиш
милого живого,
Залишиш
і життя малого.
Щоб
сонечко твоє страждало,
І
матері-отця не знало.
Ой
горе, горе! Чесний Боже!
Лиш
потурбуйся про небожа.
Як
грішна я, брудна, огидна,
Подбай
про синочка мого.
Хай
зло й добро - усе йому хай видко!
Хай
щастя матиме земне. Того
Хай
батька він знайде... Мій милий,
Мій
любий, Фаусте коханий!
Чи
загоїш сердешні рани?
Прощала
я, кохала я.
Тебе
шукала - не знайшла.
Чи
стрінемось на небесах?
Покинеш
того злого пана... Ах!..
Вже
чую я дзвін ланцюгів,
Що
ними мене сповиватимуть,
І
як грішницю,
На
смертну кару поведуть...
Бувай
же, сонце моє миле!
Мій
брате, мати білокрила!
Вже
бачу вас, вже чую вашу пісню!
Ой,
що почую зараз?.. Звісно,
Отримаю
презренні взори
Від
громади... Милі зорі,
Нагадайте
про мене синочку малому...
А
я ж - до рідненьких... Додому... 